Перегляд виставки

Анатолій Криволап - майстер, який мислить простором, мислить ландшафтом. Для нього кожен ландшафт ідеальне тіло для вираження певного ладу ідеї. І така метафізика ландшафту - це результат філософських узагальнень, важлива можливість осмислити топологічні структури буття.

Як остаточне узагальнення, як вираз філософського письма, результат роздумів художника про природу живопису цей живопис у нього розглядається як єдина сукупність структур в динаміці різних систем.

Мова живопису тут існує як система знаків, щільно упорядкована й укладена від найпростіших до складних рівнів. Виразність цілого в картині можлива у взаємозв'язку одного елемента з іншими, і вони поставлені в певну систему відносин.

І тут ми бачимо знову героїчну спробу об'єднати воєдино живопис і думку про живопис в одній субстанції письма.

Більше того - живопис відкриває своє справжнє буття та наміри якраз і тільки в подоланні власних кордонів, щоб залишитись над означеними кордонами уже в новій якості, якості метамови живопису.

Це буття "просвічується" крізь живопис, його мову.

Художник намагається знайти фундаментальні основи мови живопису: незмінні, автентичні, буттєві його слова. А там, де буття має собі за мову мистецтво живопису, воно отримує єдиний простір, єдине активне суцільне поле з рівновеликими векторами, множинними горизонтами, повну, істинну, живу природу. У повному блискучому обладунку і при зброї, як Афіна Паллада, що народжується для дії відразу з голови Зевса.

Це кольорові горизонти, каркаси, конструкції кольору. Вони виглядають як рухлива, розпластана умовна мозаїчність принципово рівних дискретних елементів, які постійно змінюють свою конфігурацію та колір один по відношенню до іншого. Це рухлива гра, потік кольорових горизонталей в конструкції.

Така рухлива конструкція принципово не константна та нон-фінальна. Таке письмо як пошуки істини та смислу є одночасно уже і вихід за грань цього смислу, і його заперечення. Таке художнє дійство несе в самому собі також процес стирання і перезапису, нарощування вагомої маси й анулювання всього написаного одночасно. Так і створюється справжній, напружений багатовимірний простір у широкому колі культурних смислів.

Відбувається структурна вибудова кольору, і цим починається його становлення, виявлення його справжньої природи. Тут кожна кольорова горизонталь - це універсальна одиниця ритму. Завдяки множинному ритмічному нарощуванню таких горизонталей живопис набуває енергії експансії, розповсюджується, росте вгору і вшир, і у щільній онтологічній тісняві виштовхує перед собою протуберанці кольорових сегментів. Груба "матерія" живопису, відразу з парами взаємозаперечуючих елементів, деструктивними фонемами, раціональними і ним в противагу романтичними впливами таємничим чином якось діють на глибинні конфігурації свідомості. І завдяки такому діалектичному методу глядачу здається, що істина знаходиться зовсім поруч.

Тоді глядач готовий до сприйняття такого живописного тексту не як певного переліку, "словника", а уже як багатовимірної, могутньої "енциклопедії", тим самим вийшовши за межі власне зображення, власне фарб, нанесених у певній послідовності на полотно.

Буття просвічується через живопис і через його мову.

І тоді стає зрозуміло, чому можна мислити в повну силу лише в такому просторі, який звільнився від присутності в ньому людини.

 

 

Повернутись до списку.

на друк